Кітч

Китч

Кітч є абсолютне заперечення лайна
в дослівному та переносному значенні слова
(Мілан Кундера)

Кітч являється одним із найбільш спірних явищ. Значно легше говорити про те, чим кітч не є – не-мистецтвом, не-стилем, не-гарним – аніж мовити про те, чим він є. Існування кітчу – коливається від цілковитого негативізму до повного прийняття. Критики з консервативними поглядами категорично заперечують його існування, і не розглядають кітч як самостійний стиль або повноцінне явище в дизайні. Насправді, кітч не являється стилем, хоча нерідко саме так його класифікують. Це таке специфічне явище, що не має ані точного визначення, ані єдиної думки щодо своєї суті. Кітч стосується не лише дизайну, або мистецтва – як раз із мистецтвом кітч не має нічого спільного, так само як і з естетикою. Явище кітчу – більше всеохоплююче й водночас умовне, це поняття представляє собою окрему категорію, що має більше загальнокультурне значення, аніж певний вузький зміст.

Кітч
Живопис, художник-реаліст Donald Roller Wilson

Виникнення кітчу

Кітч не має ані своєї епохи, ані точного року виникнення. Кітч не являється виродженою формою бунтарства. Кітч не був ніким вигаданий – він виник самостійно, «природньо», у придатних умовах, створених існуючим соціумом та його культурою, як і не-здатністю цієї культури та цього соціуму побачити своє відображення в кривому дзеркалі.
Відомо, що вперше це поняття застосовували в 1960-1870-х роках – у жаргоні мюнхенських торговців на особливих базарах, де продавали найрізноманітніші речі, що не мали високої художньої цінності. Словом «кітч» називали дешеві предмети мистецтва, їх підробки, замальовки та інший «непотріб», що зворушував людей із так би мовити «простими смаками» – а точніше, із повною відсутністю смаку. Коли в першій половині ХІХ – початку ХХ століття почалася масова промислова імітація унікальних виробів, поняття кітчу набуває широкого розповсюдження. У 1960-1980-хх роках кітч набуває статусу автономного явища масової культури.

Виникнення кітчу
Стіл, зразок скульптурних меблів

Термін кітч

Походження слова «кітч» має багато варіацій, але в будь-якому разі – вони матимуть схожі значення. Наприклад, у «канонічному» розумінні Kitsch (нім.) означає «дешевка», «несмак». Також виникнення терміну пов’язують зі словом Sketch (англ.) – скетчами американська публіка називала дешеві замальовки, що купувалися в якості сувенірів. М.Калінеску запропонував наступні варіації походження поняття кітч: від verkitschen (нім.) – «робити дешевим», та kitschen (нім.) – «збирати сміття з вулиці», або ще дослівно – «переробляти старі меблі на нові». В антології Абрагама Моля «Кітч, мистецтво щастя» (1971) термін кітч асоціюється з цілим спектром певних «кітч-позицій» стосовно речі: серед цих позицій виокремлюються такі поняття як аскетизм, гедонізм, агресивність, сюрреалізм та інші – у контексті того, що ідея прекрасного підмінена ідеєю вражень, що базуються на чуттєвості та смаках більшості («маси»). Тому про кітч також можна говорити в зв’язку з культом речі – або «речизмом».

Виникнення кітчу
зразок типової захаращеної обстановки, інтер’єр кітч

Жан Бодрійяр термін кітч асоціює з чимось «вичурним, перебільшеним, яскравим і дешевим, із великою кількістю деталей, за якими не видно суті». Він класифікує «предмет-кітч» – як категорію «нікчемних предметів, прикрас, сувенірів, виробів, сувенірів, аксесуарів, фольклорних дрібничок, абажурів, негритянських масок» – тобто, мова про звалище «барахла», що «всюди швидко поширюється, особливо – в місцях проведення канікул і дозвілля». Водночас, він мовить про те, що кітч являється категорією, яку «складно визначити, але котру не можна змішувати з тими або іншими реальними об’єктами». Кітч може бути всюди – наприклад, у деталях, але при цьому кітч надмірно насичений деталями та визначується філософом як псевдо-об’єкт.

Виникнення кітчу

Кітч VS Естетика

Кітч не варто розглядати під призмою естетичних категорій. Кітч проголошує покірність естетизму. Кітч не являється ані прекрасним, ані потворним. Кітч звільняє від піднесеного та дає нам легку, «не-конфліктну та не-приголомшливу красу» – тим самим знімаючи напругу естетичного сприйняття, що супроводжується деяким потрясінням, для чого у звичайної людини може бути просто недостатньо ментального досвіду. Піднесене – лише ілюзія. Ідеали кітчу – не лякають, вони – «пристосовані», комфортні, «домашні» та людяні.

***Порівняємо: на першому фото ми бачимо фігурку собачки, на іншому – легендарну вазу Lalique: для сприйняття “собачки” та вакханок, що відтворюють красу та хіть Вакху, потрібні кардинально різні досвід і знання, щоби бути в змозі оцінити “піднесене”. У першому випадку достатньо знати лише, що це – собачка, а не предмет декору; поряд із нею – ваза, неважливий матеріал, із якого вона виготовлена, – важливо знати лише те, що на фоні фігурки та яскравих рожевих пір’їнок “губиться” форма невеличкої фази (що має форму античної урни). Ваза Lalique – це вже не просто предмет декору, а зразок твору мистецства, і мова про нього не буде такою однозначоною та короткою  (на кшталт опису чи констатації), як про фігурку собачки, – адже ваза Lalique – прекрасна.

Кітч VS Естетика
фігурка собачки – образ, знайомий з дитинства – викликає наївне замилування
Кітч VS Естетика
Ваза Lalique Bacchantes (дизайн Рене Лалік, 1927 рік)

Кітч учиняє натуралізацію ідеї прекрасного, що відтепер стає видимим та зрозумілим для простої людини, а ефект «ностальгійності кітчу» виникає від «слідів присутності піднесеного». Кітч не може базуватися на незвичайній ситуації, він не являється та не може бути брехнею – «у ту мить, коли кітч усвідомлюється як брехня, він виявляється в контексті не-кітчу».
Кітч не трагічний та не комічний. Іронія – порушує кітч, адже «в імперії кітчу до всього потрібно ставитися вкрай серйозно», але кітч дозволяє іронізувати над собою. А трагедія не властива кітчу по причині того, що в його основі – «правда, що виключає амбівалентність, сумніви, моральний вибір» та інші форми того, що обтяжує сприйняття. Сюжети кітчу – не загострені, не ведуть до катастрофічного фіналу та не «викривають» глибоких конфліктів реальності, кітч – це «естетичний ідеал категоричної згоди с буттям». Кітч може викликати наївне замилування, але не справжній катарсис трагедії.
Зазначимо, що та ж «замальовка», скетч – усе рівно лишає за собою право до-визначення, але кітч не задає запитань – він дає готові відповіді. Кітч означає лише те, про що мовить. Тому кітч ще називають «цнотливим світом, що його ще не торкнулася рефлексія».

Кітч VS Естетика
живопис, художник-реаліст Donald Roller Wilson

Кітч – «пародіює катарсис», придумуючи відчуття, яких немає, та «водночас нейтралізуючи ці відчуття». Таким чином, варто говорити про нейтралізацію естетичного феномену та принцип опредмечування естетичної цінності – в явищі кітчу.
Та чи властиве кітчу чуттєве сприйняття, із якого починаються будь-які розмови про естетику? Так. Кітч – це не одноразова фальшивка. Кітч не базується на брехні або вигадці. Він – реальний, і в його основі – реальна реальність, тому кітч – це матеріалізація естетичного враження. Явище кітчу базується на не-вигаданому та не-підробному чуттєвому сприйнятті – «в імперії кітчу править диктатура серця»: «почуття, породжене кітчем, має бути таким, аби бути розділеним великою більшістю». Згідно теорії М.Кундери, кітч викликає «дві сльози», що концептуально можуть бути визначені наступним чином: перша – «як це прекрасно», друга – «як прекрасно цим розчулитися з усім людством». Кітч візуалізує об’єкти або теми, що мають високий емоційний статус, – однотипний для більшості. Помилковим є ствердження, ніби кітч виник із сентименталізму або романтизму – він звернений до сентиментів та емоцій, але мова про особливе чуттєве сприйняття, що «тримається на основних образах, зафіксованих у людській пам’яті», що ніяким чином не пов’язані ані з дуальним світом романтиків, ані з високопарними образами сентименталізму.

Кітч VS Естетика
помилуємося ж цим милим котиком, а не технікою “виского живопису”, застосованою для написання ціє картини (живопис, Donald Roller Wilson)

Тому кітч культивує свій власний ідеал – «світ, у якому лайно заперечується, і всі поводяться так, ніби його не існувало зовсім», «кітч є абсолютне заперечення лайна в дослівному та переносному значенні слова» – навіть якщо мова про «лайно» естетичне. Кітч пародіює катарсис – очищуючи чуттєве сприйняття від естетичних категорій.

Кітч VS Мистецтво

Простір кітчу подібний вакууму, у якому
олово та пір’я падають однаково швидко
(Станіслав лем)

Кітч – це копія або симуляція мистецтва? Ані те, ані інше. Ще Адорно сказав про те, що повторення являється домінантою масової культури. А оскільки кітч сприймається як дешевка, доступна та поцінована масою, – формується стереотип, ніби кітч – це копіювання мистецтва, симуляція мистецтва «для мас». Насправді, уперше про загрозу аутентичній реальності «справжнього мистецтва» заговорили на початку «ери» постмодернізму. А саме – про те, що витвір мистецтва набуває популярності шляхом подвоєння, через копію – але не через оригінал. Таким чином, у контексті постмодерністської культури – копія виходить за межі оригіналу, підмінюючи його, та стає кращою за нього. Концепція ілюзорної автономності мистецтва базувалася на твердженні про те, що «копії – більш довготривалі, ніж оригінал», а також – більш доступні та адаптивні серед «мас». Окрім того, згідно концепції Беньяміна, подвоєння базується на принципах повторення та розподілу на частини. Основуючись на фрагментарному сприйнятті реальності, це означало, що копія – «не є однорідною та безперервною, а є не-однорідною та перервною». Звідси – сприйняття копії завдяки розподілу її на частини, що, у свою чергу, також можуть дублюватися, повторюватися та об’єднуватися в уже нові цілісності.
Прекрасний тому приклад – картина Енді Уорхола «Диптих Мерілін». Запозичивши для роботи фото Монро, він наніс 50 однакових зображень, використовуючи трафаретний друк. Екземпляр Уорхола – єдиний, але кількість найбільш різноманітних копій його роботи (цілком або «по частинам») – незлічена.

Кітч VS Мистецтво
“Marilyn Diptich”, Andy Warhol (1962) – оригінал

Естетика симуляції була протиставлена естетиці краси та оригінальності мистецтва. У цьому контексті кітч – «створює речі більшими або меншими за оригінал, кітч імітує матерії, копіює форми або довільно поєднує їх». Кітч – не копіює та не симулює мистецтво, він його тиражує – через його ж копії. Кітч не може бути тим, що створене вперше – це завжди те, що «колись випромінювало сяяння справжності та вилизувалося, поки не опустилось на самісіньке дно».

Кітч VS Мистецтво
Сальвадор Далі “Автопортрет в образі Мони Лізи” (1964)

Тому «кітч має бути відділений від мистецтва». У цьому полягає головний принцип «естетичної неадекватності» кітчу стосовно мистецтва – виставити мистецтвом те, що насправді (уже) не є мистецтвом. Кітч має власну «формульність», що направлена на зведення традиції до резервуару формул і тем, що механічно тиражуються. Звідси Грінберг стверджує, що головна претензія кітчу – стерти різницю між мистецтвом та не-мистецтвом. Одд Нердрум говорить про кітч як про антитезу сучасному мистецтву, або як про єдине визначення «для всього, що не було ані новим, ані інтелектуальним».

Кітч VS Мистецтво

Про явище кітчу дуже зручно говорити в контексті авангарду. Авангард запропонував деформацію реальності та фетишизацію об’єктів-речей, відкидаючи думку про «природний порядок речей», і представив нову дійсність – фактурну та вречевлену. Це було прекрасним середовищем, в якому кітч міг проявитися. Авангард культивував деформацію реалістичної предметності на основі «авто-тематизму», а саме – повторенні безпосередньо процесу творчості та імітації мистецтва як формо-творчості.

Кітч VS Мистецтво
“Віроломство образів” (Rene Magritt 1928-1929) – напис “це не є люлька”

Авангард намагався охопити деяку процесуальність дійсності – наприклад, мова про речі вжитку в якості артефактів, але при цьому – його все одно настигала «вречевленість і кінечність».

Кітч VS Мистецтво
пісуар “Fountain” (Marcel Duchamp, 1917)

Якщо авангард імітував художній процес, то кітч імітував його ефекти, а замість «чорного квадрату» – кітч легко міг запропонувати предметну реальність: так, нехай сурогатну, механічну, але таку, що апелює до сентиментів та емоцій, які могли би бути розділені цілою «більшістю».
Об’єкти-фетиші, запропоновані кітчем, – могли бути копійовані (цілком або частково) та присвоєні кожним як реальне втілення краси. Теодор Адорно порівняв кітч із «чортиком, що причаївся в кожному творі мистецтва, та при нагоді вистрибує з нього».

Кітч VS Мистецтво
Matthew Groening

Помилкою є розмови про кітч з точки зору опозиції досконалого та не-досконалого мистецтва, – відчуженого від ідеалу краси та розціненого як «поганий смак». Якщо кітч – це «несмак», то завше – демонстративний. Якщо кітч – це «дешевка», то – виконана старанно, до найдрібніших деталей. Кітч не приховує своїх недоліків, він їх не соромиться – він ними хизується («кичиться»). Композиція кітчу – вже «заклякла назавжди по заданій схемі». Невірним є протиставлення Мікеланджело в якості альтернативи Пікассо, адже «альтернатива Пікассо – не Мікеланджело, а кітч».

Кітч VS Мистецтво
“My Own Marilyn” (король “сюрреалістичного гламуру” – David LaChapelle)

Антитеза «кітч vs мистецтво» може бути інтерпретована як простір кітчу, що подібний до вакууму, у якому олово та пір’я падають однаково швидко. Стосовно мистецтва кітч – радше «пізня, вироджена форма міфів – сплющена, розбещена, хоча й від початку центральна в даному культурному колі плеяда значення». Кітч – це міф про мистецтво поза часом, про те, що «колись було святим – а тепер являється заготовкою, збірним елементом для миттєвого використання». Це – міф про деградацію мистецтва, що завдяки масовому розмноженню отримало статус товару та стало святом, що завжди з тобою. Кітч завжди лишається рівним собі.

Кітч – це не підробка та не фейк.
Підробка, фейк – це емблема SHANEL замість CHANEL.
Кітч – це не злочин.
Злочин – це підробка «Автопортрету» Дюрера в Луврі.
Але ціла вулиця, де ми бачимо кожну другу дівчину з сумочкою SHANEL , – це кітч.
Громадський туалет, де ви можете споглядати
«ніжність та скотство, соромливість та затаєну хтивість» Джоконди, –
це кітч.

Author: Marina Schultz

Джерела, використані для написання есе:

  1. Адорно Т. Теория эстетики
  2. Беньямин В. Вибране
  3. Бодрийяр Ж. Общество потребления
  4. Гринберг К. Авангард и китч
  5. Гундорова Т.Кiтч i лiтература
  6. Дмитриева Н. В поисках гармонии. Искусствоведческие работы разных лет
  7. Кундера М. Невыносимая легкость бытия
  8. Лем С. Провокация
  9. Лем С. Фантастика и футурология
  10. Лем С. Science fiction: безнадежный случай с исключениями
  11. Нердрум О. Китч служит жизни («Kitch is dead serious»)
  12. Фрейд З. Художник и фантазирование
  13. Kulka T. Kitsch and Art
  14. Calinescu M. Five faces of Modernity: Modernism, Avant-garde, Decadence, Kitsch, Postmodernism