Силуети думок

The silhouettes fo minds

Це не більше ніж розгортання простору,
в якому знову можна мислити
(Мішель Фуко)

Одного дня він бачив дивний сон. Ніби й не сон зовсім. У тому сні були дивні кольори. У тому сні зовсім не було кольорів. Здавалось, то було щось сіре. Та блискуче. Сіре, блискуче та – живе. Ніби – у світі людей такого не існує, але то – було створено людиною. Може – тільки уявою, лише десь у думках, лише – дотиком. Із закритими очима. Але – людиною. Кольори – камінного кольору оживали. Мали свої почуття. І ті їхні дивні почуття – торкали розум камінними дотиками.
Коли щось камінне може стати рухливим, пластичним, тендітним і чутливим… Коли тиша – бентежила час і простір… Коли час зникав, а силуети вічності – оживали… Якась дика грація бентежила світ своєю красою… Якась означена непорушність – бентежила світ тихим диханням… Дотиком… Тишею… Щось дуже гарне бентежило цей світ тишею, в якій зникала будь-яка потреба розуміння. Чи хтось замислювався, як виглядають думки? До чого подібний простір наших думок? Невже – це особлива порожнеча, в якій існують дві закохані скульптури? Тендітні камінні створіння, не бачені ще та не мислимі – існують у якійсь прогалині буття, заповнюючи її лише рухом.

Силуети думок
фото – VGnewtrend (можемо бачити крісла Carlos )

Ті камінні створіння – грають у шахи. І замість фігурок – рухають запалені свічки. Ті камінні істоти Ті тендітні скульптури – не мають кольору, та їхні силуети виникають у світлотіні сутінок, чи з першими променями сонця. Замість зморшок позачасового віку – тільки тріщини… Думки – подібні до якогось особливого трепету вічності, що ніби зовсім не має болю – бо ж каміння не болить… Але ті сиві тріщини – такі давні… Поміж них – зовсім не було вітру, не було людей, не було нічого й нікого. Вони – тривали в позачассі, в химерному плетиві сірих кольорів і камінних дотиків. Ті закохані скульптури – торкали одне одного, прагнули обіймів, намагаючись віднайти бодай крихітку тепла в тому сірому світі. Та замість того – мали діамантове дзеркало. Та дика порожнеча їхнього простору – була неосяжною, іноді – виблискувала тендітними силуетами часу, металевими конвульсіями вічно триваючих секунд.
Одного дня він закрив очі. І бачив дивний сон. Той сон тривав лиш мить. Той сон тривав цілу вічність. Дивний сон про закоханих створінь. Ніби –не про людей зовсім, але ті камінні істоти були так подібні до людей… То чи не є думки – лиш тисячами снів, що виникають щомиті, й тривають поза часом нашого життя? Думки – бентежать світ дикою грацією, думки – то сни, що торкають світ тишею…

Силуети думок
фото – VGnewtrend
Силуети думок
фото – VGnewtrend (можемо бачити дзеркало Diamante)

Inspired by VGnewtrend

Author: Marina Schultz

Source of photos: VGnewtrend , VGnewtrend Home Decor Collection – 2014 edition, VG Home Decor

 

Цитування:

  • (У наші дні мислити можливо лише в порожнечі, де вже нема людини. Ця порожнеча не означає нестачі, не є прогалиною, що має бути заповнена. Це не більше ніж розгортання простору, в якому знову можна мислити). – It is no longer to think in our day other than in the void left by man’s disappearance. For this void does not create a deficiency; it does not constitute a lacuna that must be filled. It is nothing more and nothing less, than the unfolding of a space in which it is once more possible to think. – Michel Foucault. The Order of Things. An archaeology of the human sciences. – London and New York. – 2002. – Part II. 9. Man and Doubles. VIII. The Anthropological Sleep. – p. 373.