Дизайнери часу

Time designers

Часто нам не вдається, перебираючи
«затрачений» час, зібрати свій «день»
(Мартін Гайдеггер)

У нього був досить напружений день. Кілька зустрічей, переговори. Він просто зайшов до свого просторого офісу, сів у крісло. Подивився на годинник. До наступної зустрічі лишалося ще півгодини. Закрив очі. Він бачив дивний сон. У тому сні – зустрів чарівну дівчину із такими казковими очима, що в них можна було потонути. Він уві сні мав дуже швидке авто. Згодом – одружився на тій казковій гості. Одного дня – дуже швидко їхав кудись на своїй, такій блискучій машині. Вже – через рік – вони куштували чудове вино десь так далеко – оточені снігом і грайливою зимою… Тоді – він знову кудись їхав, долаючи ледаче струмування стомленого міста. Минаючи аутичні світлофори, що розрізняли тільки три кольори – тільки три команди ті дивні ліхтарі вміли показувати водіям. То так було примітивно. Аж раптом – якесь моторошне гарчання – такі дикі вібрації сколихнули його швидку машину. Заграла зовсім інакша музика. Він – схопився. Відкрив очі.
Дзвонив телефон. На столі – так повільно повз кудись і бентежив простір ледачими вібраціями. Відкрив очі, а його пальці – й досі тремтіли. Його шкіра – досі відчувала поцілунки тої химерної дівчини із коштовними очима, у яких весь світ потонув. Його пальці – і досі нервово стискали кермо. Перше, що він побачив, відкривши очі – то були три годинники на стіні. Три годинники – що показували різний час. Різний час – між різними містами. Між – різними частинами цілого світу. Дзвонив телефон. Він поглянув на екран. Телефонував його друг. Знову глянув на годинник. Спав – лише чотири хвилини. І протягом тих чотирьох хвилин – устиг прожити аж кілька років. Закохатися й навчитися кермувати швидкою автівкою. Він за ті чотири хвилини – прожив життя тривалістю у два роки.
То – що є час? І чому – він мав аж три годинники на стіні? Та ще одного – на руці.

Дизайнери часу
“The Time Traveler” by xetobyte

Така химерна вигадка людей. Такий дивний антидепресант людства. Настільки непевний – що провокує звикання. Сторіччями? Тисячоліттями? Та ні – роками, хвилинами… Лише – спокуслива химера, що бентежить цілі світи – хворим звиканням до порожнечі. Бо – що є час? Чи – існує він, той час – насправді? Одна людина, хай ще зовсім маленька, народившись – живе кілька років, двадцять років, чи навіть сімдесят років. Але ж – усі люди – проживають різний вік. То – як у людей, що проживають ну геть зовсім різний час – може бути однаково годин протягом дня? Чи – однаково хвилин у тих годинах? Чому – день людини, що прожила двадцять два роки (і все – і більше далі не жила) – складався з днів тривалістю в 24 години? Як – у всіх. А може – тій людині треба було більше годин, аби прожити свій день, чи свої двадцять два роки? Або навпаки – та людина потребувала лишень вісім годин протягом дня. Хто – вигадав цю химерну й хибну міру ? Час – вигадали люди. Навіщо? Адже – навіть цілі міста жили за різним часом, а усі люди – мали лише по шістдесят секунд в одній хвилині.
Чи ви коли помічали – як час спиняється? А час – спиняється. Час зупиняється лише тоді – коли ми те помічаємо. А ми – помічаємо? Хто – помічає час? То – що є час? Лише – дивна страшилка для людей. Страшилка – що люди її самі собі вигадали. Хтось – сидів і бавився з тим пісочним годинником, граючись із численними піщинками життя – просто спостерігаючи за ними. Чому? Бо мав – забагато часу для себе одного.
Чи – має бути час однаковим для всіх людей? Якщо – кожна людина живе якесь своє життя. Кожна людина проживає життя – різної тривалості. Життя людини – триває не однаково, то чому день життя однієї людини – має тривати однаково для інших? Лише 24 години. А якщо людина потребує більше годин, аби прожити свій день? А – якщо їй того забагато?
Так склалося, що кожен знає, що таке стілець. То – типу така-собі зрозуміла річ із принаймні чотирма опорними елементами та спинкою. Але ж – хіба всі стільці – однакові? Я бачила сотні – різних стільців. Але ж – незважаючи на те, що всі стільці – такі різні, стілець – лишається стільцем. То – чому в кожної людини час – однаковий? Чому кожна людина – не може бути дизайнером свого часу? Подібно – до дизайнерів стільців.
Чим вимірюється життя людини? Часом? Ні. Бо час – то лише якийсь неперевірений доказ, що вже робить винним. То – якась іграшка – без інструкції. І навіть діти до «трьох років» бавляться з тою іграшкою. Час – то така іграшка без інструкції, що нею можна вдавитися. У будь-якому віці.

Він мав напружений день. Було багато зустрічей. Навіть – заснув у своєму кріслі. Аж на чотири хвилини. А прожив – цілих два роки. Уже ввечері він придбав швидку машину, а ту дивну незнайомку з чарівними очима – досі мабуть шукає… Уже два роки шукає… А так і не знайшов. Хоча має аж три годинника на стіні. Та ще – годинника на руці.

Дизайнери часу
“Chronoperception” by xetobyte

Author: Marina Schultz

Source of photos: xetobyte (Norvz Austria, digital artist)

перше фото – “Search to Fade” by xetobyte

Цитування:

  • We often cannot bring a “day” together again when we come back to the time we have “used” // Martin Heidegger. Being and Time. – A Translation of Sein und Zeit. – Translated by Joan Stambaugh. – Published by State University of New York Press, Albany. – 1996. – Part One. The Interpretation of Da-sein in Terms of Temporality and the Explication of Time as the Transcendental Horizon of the Question of Being. – Division Two: Da-sein and Temporality. – VI. Temporality and Within-Timeness as the Origin of the Vulgar Concept of Time. – 79. The Temporality of Da-sein and Taking Care of Time – p. 410.